Човен -

І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:

Відки взявся я — не знаю;

чим прийдеться закінчить

Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,

Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:

Хто ти, човне?

Що шукаєш?

Відки і куди пливеш?

І за чим туди шукаєш?

Що пробув?

Чого ще ждеш?

Біг мій вічний — тож не знаю.

Хвиля носить, буря рве,

Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!

Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.

Кажуть, що природа — мати держить нас, як їм там тре,

А в кінці мене цілого знов до себе відбере.

Хто ти, човне?

Що шукаєш?

Відки і куди пливеш?

І за чим туди шукаєш?

Що пробув?

Чого ще ждеш?

Біг мій вічний — тож не знаю.

Хвиля носить, буря рве,

Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;

Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув

А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!

Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!