Мудрий, бо нiмий - Скрябін

Багато-гато рокiв, як я був дуже малий,

Всi риби жили в небi, а дерева в водi.

А я ходив до школи на високiй горi,

I люди були добрi, я був дуже малий.

Багато-гато часу i немало вина,

Старi сухi дерева догорiли дотла.

Нема кого питати, де я маю пiти,

Не хочуть говорити мої мудрi птахи.

Земля собi летiла: осiнь-лiто-зима,

I небо там висiло, де вже нинi нема.

Я можу набрехати i лишитися сам,

Я можу написати i забути слова.

Ходили мої ноги, а не видно слiдiв,

Робили мої руки всьо, шо я захотiв.

Дивились мої очi, але їх вже нема,

Колись ще мої губи говорили слова.

Мудрий, бо нiмий

Мудрий, бо нiмий

Я не хочу того всього за собою забирати,

I не можу вже нiколи новi гори малювати.

Плакати не час, нiхто не хоче того знати,

Тiльки сльози будуть довго свої знаки малювати.

Плакати не час, гаряче море тихо впало,

Я лишився на пiску i там, де риби повмирали,

Вже не чути нашi кроки, там нема чого ходити,

Я лiкарства не шукаю, бо ним можна отравитись.

Мудрий, бо нiмий

Мудрий, бо нiмий

Багато-гато рокiв, як я був дуже малий,

Всi риби жили в небi, а дерева в водi.

А я ходив до школи на високiй горi,

I люди були добрi, я був дуже малий.

Багато-гато часу i немало вина,

Старi сухi дерева догорiли дотла.

Нема кого питати, де я маю пiти,

Не хочуть говорити мої мудрi птахи.

Мудрий, бо нiмий

Мудрий, бо нiмий

Мудрий, бо нiмий