О-ля-ля -

Жує мене журба — спокою нема.

То було село, а тепер — ферма.

В мене, мов желе, трепетна душа,

Мов лимон кисла, від льоду тонша.

А лице криве, синє, мов жаба.

Трава є - то кайф, а нема — торба.

Тільки дав льону, зміняв на коноплю,

Сиджу — плюю в фонтан, з меду патрон ліплю.

То смоктю дюшес, то жую драже,

Насиплю в воду сіль, то буде суп уже.

Піду куплю кашне не дуже дешеву,

Аж те не мій фасон — злякав на крик сову!

О-ля-ля!

Жує мене журба…

О-ля-ля!

Мене жує…

О-ля-ля!

Жує мене журба…

О-ля-ля!

Мене жує…

Як помну картоплю — то буде пюре,

То буде пюре, як помну картоплю.

Є повна каструля, але усе сире.

Аж те усе сире — з'їм повну каструлю!

У шлункові тягар, гуде, мов в улею.

Зажурно посиджу, знову в фонтан плюю.

Кума теля жене, я око тру до дір.

У неї - ото бюст!

— травма мені на зір.

Покладу я компрес, поб’ю по дереву.

То дуже дужий стрес — запурляю в траву.

Лізе плюгавий дід, пре, ніби, до мене!

Ляпаса дасть швабра, коли наздожене.

О-ля-ля!

Ляпаса дасть швабра…

О-ля-ля!

Коли наздожене…

О-ля-ля!

Ляпаса дасть швабра…

О-ля-ля!

Коли наздожене мене!

Мине моя травма, переляк та нарив.

Їм кашу та батон, наспівую мотив.

Далі пальто продам, амбари зажену.

Валіза при боку — по шосе в далину.

Ото поля кордон, погляну на ниву.

Душу, немов пітон, а то серпом пожну.

Доне моя, на жаль, покину я тебе —

Гірше за ту печаль журба мене шкребе!

О-ля ля!

Гірше за ту печаль…

О-ля ля!

Журба мене шкребе…

О-ля ля!

Гірше за ту печаль…

О-ля ля!

Журба мене шкребе… Журба!