Ладо - Воплі Відоплясова

Було в той час, де і як, не збагну,

Сталося дивне, чи долі діяння.

Тебе зустрів, чи можливо, наснив,

Та й полюбив в один раз і востаннє.

Твоїх очей — синь озер чарівна,

Коси-ліси, вітри шовком шепочуть.

Ружа-краса розлива полум’я,

Не відпуска мене зваба дівоча.

Манять, печуть вогне-вишні вуста,

Зваблюють перси — говерли цукрові.

В лоні ланів я навік загубивсь,

Та й опинився в полоні любові.

Полони, полони мене вдень і вві снах,

Запали-но вогнем моє серце шалене.

Полечу повесні, закричу в небесах,

Моя земленько-нене.

Сповнений мрій, твій я вершник міцний,

Я прилечу на коні дивокрилім,

Злую біду зупиню-одведу,

Тебе візьму, заберу в небо-вирій.

Я — один з тих, хто це диво узрів,

Орден палкий, військо лицарів вірних.

Буду з тобою, твій незмінний герой,

Ладо моя, моя діво-родино.

Полони, полони мене вдень і вві снах,

Запали-но вогнем моє серце нестямне.

Полечу повесні, закричу в небесах,

Моя Ладо кохана.

Пломеній, променій, осягни догори,

Ти гори, моє серце, у щасті і болі.

Зачаруй, подаруй мені світ, кольори,

Моя зоре-любове.

Полони, полони мене вдень і вві снах,

Запали-но вогнем моє серце, калино.

Полечу по весні, закричу в небесах, —

Моя земленько мила.

Моя любима

Ладо єдина,

Несповідима.